Африканські танці

В Африці танцюють всі. Ніякої дискримінації по комплекції. Ніякого індивідуалізму. Ніяких «парних бальних» за дуже малим винятком. Танцює вся спільнота - від дітей до людей цілком поважного віку. Соліст або пара можуть виступити тільки в середині кола, всередині свого колективу. Але торкатися один одного в цій парі не прийнято. Чіткої межі, до речі, між виступаючими і глядачами немає: останні можуть легко вступити в коло, навіть якщо це ритуальний танець.

Єдине розділення, яке може існувати - гендерна: є танці, які танцюють жінки, є строго чоловічі. Чоловіки часто використовують суто «чоловічі предмети» - палиці, зброя, в танці зустрічаються елементи боксу (меренга). У Бурунді і Руанді є танець Будемера, який виконується чоловіками в колі, а у вождя - коров'ячі хвости в руках.

Діти обов'язково підкреслюють свою гендерну роль: я - чоловік, або я - жінка. Ніяких спеціальних дитячих ігрових танців, тут все - дорослі. Нехай майбутні, але вже зараз все «не по-дитячому». Дівчата в деяких співтовариствах спеціально вивчають свої танці, хлопчикам важливо показати свою витривалість і мужність.

Чоловіки багато стрибають. Це і наслідувальні руху звірів, і певний малюнок танцю. Масаї взагалі тільки стрибають і більше нічого. Зате відразу видно - хто вище стрибає, той, значить, краще танцює. До речі, чи не єдиний в Африці народ, який не використовує барабани.

У жінок - величезна кількість рухів, велика частина з них - на напівзігнутих ногах (але не те ж саме, що демі пліє в балеті), тіло злегка нахилений. Крутіння, тряска нижньої частини тіла - особливе жіноче мистецтво. Переважна тематика - суто жіноча (зі ступою, наприклад), але є й танці з ножами.

В африканських танцях тіло розмовляє, артикулює. І артикулює складно, полірітмічно. Кінцівки, плечі, голова, груди, стегна можуть здійснювати одночасно різні рухи. Навіть не рухаючись у просторі, тіло танцюючого може здійснювати безліч складних рухів окремими частинами. А якщо додати сюди часті ритмічні коливання назад і вперед, то виходить цілий комплекс-танець на одному місці.


Варіантів африканських танців безліч. Всі вони поділяються на «розділи» за своєю тематикою.

Танці воїнів. Вони по-різному називаються (наприклад, Мокоротло в Лесото), але досить схоже танцуются, що недивно. Найвідоміший танець - Агбекор (в давнину називався Атамга - «висока клятва»). Традиційно танцюється в Західній Африці, популярний у народу еве (Гана, Бенін). У цьому танці висока наслідувальна частина військових «тактичних» рухів.

Ще один знаменитий танець - н'голо - «танець зебр» (Ангола, Мозамбік). Спочатку - як поєдинок племен мазінгас і камбіндас, де переможець отримував в якості призу придивилася дівчину без викупу. І танець-боротьба н'голо, «переїхавши» разом з рабами в Бразилію, став основою всесвітньо відомого танцю-боротьби Капоейри.


Танці мисливців. Африканські танці часто нагадують про головне вигляді життєдіяльності людини - полюванні: і самі рухи, і звірині маски. Тут і Мдомнаг (Чад), Лінгун (Бенін), Ндламу (ПАР). Танцюристи в звіриних шкурах (леопардових, мавпячих), в пташиних пір'ї зображують самі захоплюючі моменти полювання. І з боку звірів теж ...

Танці врожаю. Ритуальний характер африканських танців - здавна найважливіший. Звернення до богів, прохання про гарний урожай і про достаток води, що важливо, оскільки мова йде про танці тих країн, які знаходяться неподалік від Сахари (за Сахарою). Тема родючості - найдавніша і найважливіша для людства.

Танці любові. Виконуються в певних випадках: наприклад, жінками на весіллі в честь нареченої.

Ритуальні танці ініціації. Визнання дорослості з боку спільноти і гордості з боку молоді - головний сенс цього дійства. Дивно, але ці танці збереглися в більшості країн.

Танці-вітання на честь дорогого гостя. Підкреслюється повагу до гостя і задоволення від його присутності. У танці розповідається і про те, наскільки чудово талановиті і прекрасні самі господарі теж.

Танці - викликання духів - традиційні для багатьох районів Цен

тральної і Західної Африки. Парфуми - оріша - еманації єдиного бога бога-творця Олодумаре. Це дуже серйозні і важливі духи, які «регулюють» майже все людське життя. Культ оріші поширений в тому числі на Кубі і в Бразилії. Какіламбе - танець, названий на честь лісового могутнього оріші. Духа викликають танцем, і він є в образі великої танцюючою статуї (солом'яний-дерев'яно-ганчір'яній) і в масці.

Крім викликання духів, танцями можна духів і вигнати (такий Мганда, мапіко в Мозамбіку).

Особливе місце займають Цілющі танці (або Лікувальні, або Танці лікування). За описом очевидців, ці танці не тільки могли вивести людину з важкого психологічного стану, пов'язан

ого, скажімо, із загибеллю близької людини, а й реально лікувати, наприклад, епілепсію. Тут, звичайно, наукових даних мало. У будь-якому випадку, те, що добре в рамках однієї культури і вірувань, не випадково і може спрацювати саме там. Але навряд чи буде працювати для людини іншої культури.

У всіх цих групах танців, крім Какіламбе, найбільш відомі танці Ндламу, Амбассе Бей (Ambasse bey or ambas-i-bay) і Букутсі з Камеруну, Квасса-Квасса з Конго, Янкаді з Гвінеї, Лінгун (Бенін), Купе декалей (Coup -Dcal - Берег Слонової Кістки і вже давно Париж) та багато інших.

Інтерес до африканських танців у наш час невипадковий. Вони мало вивчені, хоча їх вплив на сучасну танцювальну культуру безсумнівно. І вони вражають, приковують погляд. Ким би ми себе не вважали і в які б теорії про своє походження не вірили, «дика» зачаровує магія цих танців мало кого залишає байдужим. 

Білоруський народний танець

Коріння білоруського народного танцю йдуть у тринадцяте-чотирнадцяте століття, коли починалося формування і розвиток трьох великих народів - російського, білоруського і українського. Перші елементи танцю з'явилися ще раніше і мали релігійне походження. Еволюція танцю відбувалася одночасно зі становленням білоруської самобутності.

У всі віки жодне свято, чи то сімейні свята (весілля і так далі) або народні гуляння (Масляна) не проходили без танців. Правила та особливості цих танців відрізнялися не тільки від села до села, але й від району до району.

Білоруські народні танці можна розділити по циклах, відповідним чотирьом порам року. Взимку найяскравішою подією була Колядний тиждень і святочні вечори, весняний сезон відкривала Масляна, влітку молодь стрибала через багаття на Купала, осінній сезон відкривали Дожинки.

Самим яскравим і простим білоруським танцем є хоровод і його похідні.

Багато народних білоруських танців своєю метою ставлять познайомити хлопців та дівчат, тому досить багато парних танців. Можливе поєднання парних танців з хороводами, зміна партнерів під час танцю. Білоруський народний танець оригінальний і самобутній.

Вальс

Перейти до пошуку

Танець
П'єр-Огюст Ренуар. Бал у Бугевілі. 1883
Вальс
класифікація	народний, побутовий, бальний, парний
музика	вальс
різновиди	віденський вальс, повільний вальс, вальс-бостон
розмір	3/4
темп	30-60 тактів/хв.
походження	Австрія
епоха	кінець XVIII століття
особливості	закрита позиція, обертання вправо і вліво, пересування по колу, розхитування

Вальс — вид парного бального та народного танців, ритмом 3/4 що виконується переважно у закритій позиції.

Слово «вальс» походить із німецького walzen - кружляти. Вальс виник на рубежі двох століть - 18-го і 19-го. Прародичами вальсу називають і австрійський народний танець лендлер, поширений в Австрії та Південній Німеччині (серед старих пісень цих країн знайдеться багато таких, які співалися в ритмі вальсу), і провансальський танець вольта (в перекладі означає швидкий поворот). Обидва ці танці - парні і танцювались під музику в розмірі ¾, і якщо в лендлері кавалер, вивівши вподобану йому партнерку на круг, обертав її навколо себе, то в вольті спочатку переважали стрибки, а потім з'явилися і швидкі повороти і обертання. У Франції вольт заборонялося виконувати при дворі, а кардинал Рішельє убачав в нім підрив засад релігії і суспільства. (Це неважко собі уявити - на початку XVII ст., коли в моду входив чинний і галантний менует, те, що кавалер бере руку пані, вважалося небаченим порушенням пристойності).

Балет

Балет це вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; 2.) — синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.

Італійський народний танець

Як і багато інших народів, народ, що проживає на території Італії, створював свою культуру з самого початку свого існування. Але більш-менш оформлятися такі гілки культурної спадщини, як музика і танці, почали в п'ятнадцятому столітті.

У цей час вільні вчителі танців, філософи своєї справи почали розробляти якусь систему рухів, деякі з яких були буквально придумані наново.

Характерна особливість італійських танців - швидкість руху. Але незважаючи на швидкість, танцювальні па досить прості. Називаються танцювальні па у танцювальному спадщині Італії - баллі.

Друга характерна особливість італійських танців - часті переходи з повною стопи на носок. Переходи ці символічні, і позначають вони зв'язок земного (коли танцюрист опускається на повну стопу) і божественного (коли піднімається на носок).

Неписана класифікація італійських танців ділить їх на соціальні, постановочні і мориски.

Грубо кажучи, італійський народний танець стоїть на шести «китах» - почуттях ритму і розміру, усвідомлення простору і партнера, пам'яті танцюриста і на манері виконання.

Головна роль в італійських танцях відводиться жінці. А жінки-італійки виконують його чудово!

Польський народний танець

Польський народний парний танець з’явився кілька століть тому і відразу знайшов популярність в країнах Європи. Хоча, сценічний варіант танцю трохи відрізняється від справжнього, оскільки набув більш манірні риси. Але навіть у такому вигляді, польський народний парний танець не втрачав своєї особливості і краси. Це дійсно танець, який увібрав в себе всі традиції і риси польського народу, став втіленням культури, яка об’єднує минуле з теперішнім.

Мазурка — польський народний танець

Танець Мазурка

Один з найперших польських танців стала «Мазурка». Її і зараз можна побачити в польських селах, вона обов’язково буде виконана під оркестр або навіть просто під спів. Сам танець, його композиція залежить від пісень, які співаються. Часто, це кумедні та веселі куплети, в яких розповідається про працьовиту дівчині, з якою хочуть танцювати всі хлопці.

Фігури, які виконуються в танці, залежать від ведучої пари, дуже часто це нагадує молодіжну і веселу гру. Головну роль грає дівчина ведучої пари. Вона може, наприклад, підкинути вгору хустину, а хлопці повинні її зловити. Хто зловив, той танцює з дівчиною. Хоча, немає чітко встановлених кордонів танцю, можуть бути різні фігури, композиції, історії. Єдине, що повинно бути незмінним — це малюнки рук, пози і деякі рухи.

Польський народний танець

Українский народний танець

                                                              Гопак

В Україні й за кордоном українське танцювальне мистецтво репрезентує переважно «Гопак», культ якого склався на початку 20 століття. Такій популярності сприяло, насамперед, використання народних танців у спектаклях корифеїв українського театру, підхоплене шоу-групами і навіть окремими виконавцями.

Справжній фольклорний гопак був переважно сольним чоловічим танцем, в основі якого лежала імпровізація і змагання. На думку дослідника козацьких танців Вадима Купленика попередником гопака був танець «Козак», і лише внаслідок заборони Катериною IIсамої назви козаків та подальших цензурних утисків танець змінив назву. Про неабияку популярність «Козака» ще в 17 століття свідчить його поширення не тільки в Україні, але й у Польщі, Московії (варіант «Козачок») та інших європейських країнах. Так у Франції в 60—70-х роках 17 століття був відомий український танцювальний театр під назвою «Па де Козак», який вже тоді репрезентував українське мистецтво танцю.

Історія виникнення хореографії

Історія виникнення хореографії😍😍😍 

Хореографія (від грец. χορεία — танець, хоровод, та грец. γραφή — писати) — мистецтво постановки танцю як послідовності кроків, рухів, фігур для створення найкращого сценічного ефекту. Мистецтво створення сценічного танцю ґрунтується на маніпуляції абстрактних елементів рухів людського тіла: простору, форми, часу, енергії в рамках емоціонального контексту з метою вираження унікального творчого голосу. Мова рухів хореографії — це мова танцювальної техніки балету, сучасного чи джазового танцю, хіп-хопу, народного танцю, обрядового танцю чи звичних повсякденних рухів. Хореографія намагається досягти в танцювальній композиції, органічної цілісності, ритмічної і неритмічної артикуляції, теми й варіації, повторення та імпровізації. Найвідоміший хореограф сучасності Інна Дзян. Термін хореографія вживається також щодо постановки виступів у певних видах спорту: художній та спортивній гімнастиці, фігурному катанні, синхронному плаванні тощо. Коротка історія про хореографію. Хореографічне мистецтво - один із самих масових і дійових засобів естетичного виховання, який має ефективний вплив на всебічний гармонійний розвиток особистості. Танець - найулюбленіший і найпопулярніший вид самодіяльного мистецтва - сприяє естетичному вихованню і фізичному розвитку дітей. Навчаючись у хореографічних гуртках, діти знайомляться з мистецтвом хореографії, набувають певну танцювальну підготовку, розвивають пластичність, вміння красиво рухатися, зміцнюють організм, виправляють деякі фізичні вади Перші танці древніх часів були далекі від того, що сьогодні позначають цим словом. Вони мали зовсім інше значення. Різноманітними рухами й жестами людина передавала свої враження від навколишнього світу, вкладаючи в них свій настрій, порухи душі. Вигуки, пісні, пантомімна гра були взаємопов’язані з танцем. Сам же танець завжди, у всі часи був пов’язаний із життям і побутом людей. Тому кожен танець відповідає характеру й духу того народу, де він зародився. У зв’язку зі змінами соціального устрою, умов життя змінювались також характер і тематика мистецтва, змінювався і танець. Своїм корінням він глибоко сягає народної творчості. Народившись у глибині віків, утверджуючись, розвиваючись український фольклорний танець увібрав у себе місцеві, локальні, лексичні, структурні композиційні особливості, манеру і форму виконання, де він побутував, що вирізняє його навіть від однойменних білоруських та російських танців. Усе це є сутність поняття “колорит”: колорит національний, локальний.

Види танців

Народний танець

Народні танці займають значне місце в культурі кожного народу й етносу земної кулі поряд із народною піснею та народними звичаями. Частково народні танці, наприклад, хороводи мають обрядовий характер.
Серед відомих українських народних танців гопак, метелиця, козачок, тропак вальс, полька, коломийка, аркан, роман та інші.
Серед народних танців інших народів світу можна відзначити такі як жок, жемжурка, класичні індійські танці, танець живота, зіка, краков'як, трепак, лезгінка, атан, болеро, гальярда, фламенко.

  Історичний танець

Історичними танцями називають здебільшого європейські танці, популярні в певну епоху на балах знаті. Багато з цих танців виросли з народних, однак набрали вишуканого культурного стилю. Популярні історичні танці змінювалися з епохами. До них належать павана, гальярда, контрданс, менует, мазурка, полонез, кадриль та інші.

Балет

Балет - синкретичний вид сценічного мистецтва, вистава із цілісним сюжетом, в якій засобами танцю передаються почуття персонажів. Танець у балеті має свою особливу техніку, якій потрібно довго й змалечку навчатися. На основі балету в 20-му і 21-му столітті розвинулися нові форми, такі, як танц-модерн, сучасний балет, контемпорарі-денс. Мистецтво постановки балету та інших сценічних танців потребує спеціально навчених людей - хореографів, балетмейстрів.

Бальні танці

Бальні танці - різновид танців із партнером, які танцюють як для задоволення на балах та вечірках, так і на танцювальних змаганнях.
До програми міжнародних спортивних змагань входять десять танців, розділених на дві програми - стандартну і латиноамериканську.

Свінг

Свінгові танці увійшли в моду в 20-х роках 20 ст. разом із музикою в стилі свінг, однак своїми коренями вони завдячують танцям американців африканського походження, що танцювалися на плантація США ще в 19 ст. Помилково вважається, що для цих танців характерний високий темп та швидка робота ніг, але насправді вони охоплюють майже усі музичні темпи. Так, блюз виконують у темп вд 50 ударів на хвилину, а шег, бальбоа та лінді хоп іноді сягають темпу у 320 та більше ударів. В 20-х роках з'явилися також різновиди, популярні серед білого населення Сполучених Штатів: чарльстон, бальбоа, іст-кост свінг. Тридцяті роки стали свідками буму лінді хопу, одного з найрізноманітніших танців. Він виконується під майже будь-яку за темпом свінгову музику, але слави набрав за швидке енергійне виконання та введення у малюнок танцю акробатичних елементів. Свінгових танцюристів називали в США джітербагерами (від jitter bug - жуки, що смикаються). Під впливом американського свінгу з початком рок-н-рольної ери в Європі склалися свої свінгові стилі танцю - бугі-вугі, джайв, акробатичний рок-н-рол. У сучасній Америці набув популярності вест-кост свінг.
Свінгові танці, наразі переживають другий період популярності, число любителів танцю перевищує кілька мільйонів. У масовій культурі свінгові танці часто ставляться як сценічні й використовуються в кіно та на телебаченні.

Танці Латинської Америки

Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну культуру. Латиноамериканські танці ще з початку 20 ст. почали проникати в Європу й Північну Америку. Чимало з них у видозміненій формі увійшли до латиноамериканської програми бальних танців. Інші, хоча не кодифіковані, були й залишаються популярними на танцювальних майданчиках.
Аргентина дала світу танго. В самій країні танцюють аргентинське танго, відмінне за технікою й стилем від європейського танго, що розвинулося під його впливом, попри те, що обидва танці танцюються під одну музику.
Бразилія відома самбою - музичним стилем і танцем. Як і у випадку із танго, бразильська самба відрізняється за технікою виконання від кодифікованої бальної самби. В Бразилії виникло також танцювально-бойове мистецтво капоейра.
Велика кількість танців зародилася на Кубі, яка до революції була надзвичано популярним курортом для багатих американців, що шукали нових розваг. Румба і ча-ча-ча згодом були кодифіковані й стали частиною латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу були популярними й інші танці кубинського походження: мамбо, сальса.
Домініканська Республіка — батьківщина бачата і меренге.

Вуличний танець

Загальна назва вуличний танець обіймає всі стилі сучасного танцю, що розвинулися за межами танцювальних студій та шкіл: на вулицях, шкільних подвір'ях, у нічних клубах. Вуличні танці часто імпровізаційні та соціальні за своїм призначенням.
Серед стилів вуличного танцю