Історія виникнення хореографії

Історія виникнення хореографії😍😍😍 

Хореографія (від грец. χορεία — танець, хоровод, та грец. γραφή — писати) — мистецтво постановки танцю як послідовності кроків, рухів, фігур для створення найкращого сценічного ефекту. Мистецтво створення сценічного танцю ґрунтується на маніпуляції абстрактних елементів рухів людського тіла: простору, форми, часу, енергії в рамках емоціонального контексту з метою вираження унікального творчого голосу. Мова рухів хореографії — це мова танцювальної техніки балету, сучасного чи джазового танцю, хіп-хопу, народного танцю, обрядового танцю чи звичних повсякденних рухів. Хореографія намагається досягти в танцювальній композиції, органічної цілісності, ритмічної і неритмічної артикуляції, теми й варіації, повторення та імпровізації. Найвідоміший хореограф сучасності Інна Дзян. Термін хореографія вживається також щодо постановки виступів у певних видах спорту: художній та спортивній гімнастиці, фігурному катанні, синхронному плаванні тощо. Коротка історія про хореографію. Хореографічне мистецтво - один із самих масових і дійових засобів естетичного виховання, який має ефективний вплив на всебічний гармонійний розвиток особистості. Танець - найулюбленіший і найпопулярніший вид самодіяльного мистецтва - сприяє естетичному вихованню і фізичному розвитку дітей. Навчаючись у хореографічних гуртках, діти знайомляться з мистецтвом хореографії, набувають певну танцювальну підготовку, розвивають пластичність, вміння красиво рухатися, зміцнюють організм, виправляють деякі фізичні вади Перші танці древніх часів були далекі від того, що сьогодні позначають цим словом. Вони мали зовсім інше значення. Різноманітними рухами й жестами людина передавала свої враження від навколишнього світу, вкладаючи в них свій настрій, порухи душі. Вигуки, пісні, пантомімна гра були взаємопов’язані з танцем. Сам же танець завжди, у всі часи був пов’язаний із життям і побутом людей. Тому кожен танець відповідає характеру й духу того народу, де він зародився. У зв’язку зі змінами соціального устрою, умов життя змінювались також характер і тематика мистецтва, змінювався і танець. Своїм корінням він глибоко сягає народної творчості. Народившись у глибині віків, утверджуючись, розвиваючись український фольклорний танець увібрав у себе місцеві, локальні, лексичні, структурні композиційні особливості, манеру і форму виконання, де він побутував, що вирізняє його навіть від однойменних білоруських та російських танців. Усе це є сутність поняття “колорит”: колорит національний, локальний.